Карітас Інтернаціоналіс — це світова католицька доброчинна організація, що провадить різнобічну політику допомоги бідним, нужденним, дітям-сиротам, людям, що постраждали від природних катастроф, хворим на СНІД, неповносправним особам, людям, що страждають від алко- чи наркозалежності, мігрантам, людям, що стали жертвами торгівлі людьми та іншим.
До міжнародної родини Карітас сьогодні входять 165 національних організацій, що не завжди містять слово «карітас» у своїй назві. Вони є рівноправними членамиКарітас Інтернаціоналіс. Працівники Карітасу допомагають щороку більше, як 25 мільйонам людей у 200 країнах світу.
Першу організацію Карітасу створив у німецькому місті Фрайбург у 1897 р. священик о. Лоренц Вертман. Потім Карітас з’явився в Швейцарії (1901р.), в США (1910р.), в Голандії (1924р.) та багатьох інших державах. Священики і парафіяни називали свою роботу в цих нових закладах «служінням в дусі caritas pastoralis(пастирського милосердя)». Духовною настановою та стимулом для появи перших центрів Карітас стали праці папи Лева XIII, зокрема, енцикліка 1891 року «Rerum Novarum», яка заслужила назву Християнського соціального вчення.
Rerum Novarum була покликана стати альтернативою ідеям соціалізму, і на відміну від останнього вона проголошувала взаємозалежність та співпрацю класів, вирішення конфліктів шляхом виконання кожним своєї частки відповідальності в дусі християнського вчення.
Після перерви, викликаної війною 1914-1918 р.р., продовжилось формування глобальної співдружності Карітасу. У липні 1924 на Євхаристійному всесвітньому конгресі в Амстердамі 60 делегатів з 22 країн утворили дорадчий орган зі штаб-квартирою в Люцерні, Швейцарія.
З 1928 року, регулярні конференції проходили під назвою «Caritas Catholica». Делегати зустрічалися щодва роки аж до початку Другої світової війни, коли вся діяльність була припинена.
Ідеологія Карітасу була піддана гострій критиці як у країнах фашистського блоку, так і в СРСР. В першому випадку — через сповідування принципів рівності людей перед Богом без огляду на етнічну або расову приналежність; у другому — через «консервативність», несприйняття ідей соціальної революції, класової боротьби. Спільним в обох випадках був антихристиянський характер критики, спроба утвердити нові цінності разом з нищенням тисячолітніх традицій теїстичної етики. Таким чином, діяльність Карітасу була вкрай ускладнена в Західній Європі до середини 40-х рр. та унеможливлена у Східній Європі до падіння комуністичних режимів.
Благодійна діяльність відновилася в 1947 році двома конференціями, що пройшли в Люцерні. Вони мали на меті координацію зусиль і пожвавлення міжнародної співпраці. Розвиток Карітасу отримав наступний поштовх, коли Секретаріат держави Ватикан доручив йому офіційне представництво католицьких соціальних організацій на міжнародному рівні насамперед в Організації Об’єднаних Націй.
Святковий 1950-й рік позначився початком об’єднання організацій Карітас. За пропозицією монсеньйора Монтіні (державний секретар, згодом Папа Павло VI), в Римі відбулася зустріч представників 22 країн з метою вивчити проблеми християнського служіння Карітасу. У результаті було прийнято рішення про створення міжнародної римо-католицької добродійної конфедерації.
У грудні 1951 з благословення Святішого Престолу зібралась перша установча Генеральна асамблея Карітасу. Члени-засновники представляли організації Карітасу 13 країн: Австрії, Бельгії, Канади, Данії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Італії, Люксембургу, Португалії, Іспанії, Швейцарії та Сполучених Штатів Америки. У 1957 році Конфедерація отримала назву «Карітас Інтернаціоналіс», що відображало зростаючу присутність Карітасу на кожному континенті.
Сьогодні Карітас є конфедерацією 165 національних благодійних організацій у близько 200 країнах світу. Карітас Інтернаціоналіс є членом Конференції міжнародної католицької організаціїі Папської ради «Cor unum», яка має консультативний статус в ЮНЕСКО та інших організаціях ООН, Ради Європи іОрганізації африканської єдності, також співпрацює зі структурами Європейського Союзу та багатьма відомими політиками і громадськими діячами.
Карітас Європи є одним із семи регіонів Карітасу Інтернаціоналіс (ця структура утворена в 1971 р. і поєднує для співпраці 48 організацій із 44 країн Європи). Загалом соціальна спрямованість Карітасу Європи є такою самою як і в Карітас Інтернаціоналіс, але із своїми особливостями. Тут робота організації більш спрямована на боротьбу з бідністю, соціальною нерівністю, а також на допомогу мігрантам, біженцям і гуманітарну допомогу загалом.
Сьогодні конфедерація є одною з найбільших у світі гуманітарних мереж.Її генеральний секретаріат знаходиться в Палаццо Сан-Калісто в Ватикані.Президентом Карітас Інтернаціоналіс є кардинал Оскар Андрес Родрігес Марадіага, генеральним секретарем — Майкл Рой.
Найбільш розвиненими членами Карітас Європа є осередки Карітасу в Австрії, Албанії, Англії, Бельгії, Болгарії, Голландії, Греції, Данії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Мальти, Німеччини, Норвегії, Польщі, Росії, Словенії, Угорщини, України, Франції, Швеції та Швейцарії.